ДИТИНСТВО

Дитинство, куди ти летиш?

Куди поспішаєш так хутко?

Мене тільки тут не облиш,

З собою візьми, ліліпутко.

У край той, де яснеє сонце,

Де пташки співають в гаю,

Де ввечері  зорі в віконце

Шлють ніжну усмішку свою.

Там небо велике та синє,

Там тепло навіть уночі,

Там Всесвіт великий-великий,

Там лагідні мамині очі.

Там трави буяють в степах,

Там плаче зажурлива пісня,

Співає вночі дикий птах,

Немає там злобі місця.

Там квіти на крилах весни

Летять у чарівную казку,

Дитинство в колисці лежить,

Заснувши під мамину ласку.

Ми всі в тій країні жили,

Любили сміятись, радіти,

Та враз стали серйозні, зросли,

На жаль, ми давно вже не діти…

ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ

Летять сніжинки, наче уві сні,

І починає вечір свою думу

Як заспівають пташки  навесні

І вийде Україна з цього суму.

Цей вечір, припорошений снігами,

Полине у минуле, в даль віків,

В душі  у нас залишаться лиш шрами

За полеглих на війні чоловіків.

За тих, хто не побачить більше неба,

За тих, хто вмер, щоб ми могли всі жить.

Герої не вмирають… Ні, не треба!

О небеса, ви нам допоможіть!

…Вже  білі птахи крилами накрили

Усю біду, що принесла війна,

Ці люди кров’ю землю відкупили,

Бо й у свободи є своя ціна!

Цей час страшний піде у небуття,

Минеться все, забудуться страждання,

Залишаться лиш шрами на душі,

Та сиріт, матерів тяжкі зітхання…

Тетяна Калниш